Короткий репортаж на місцевому каналі ПЕРШИЙ ЗАХІДНИЙ
Category: CUF In The News
Канадсько-українська фундація (Canada-Ukraine Foundation) передала Україні 10 автомобілів швидкої медичної допомоги класу С Ford Transit 2023 року випуску. Автівки спеціально виготовлені для потреб транспортування важкохворих пацієнтів.
Про це повідомили у Міністерстві охорони здоров’я України.
Зазначається, що ці “швидкі” мають повну комплектацію та необхідне медичне обладнання.
Як додали у відомстві, ці авто використають для розбудови національної системи медицини катастроф. “Швидкі” вже розподілені між центрами екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Закарпатської, Львівської, Чернігівської, Сумської, Миколаївської, Херсонської та Хмельницької областей”, — йдеться у повідомленні.
Загалом від початку повномасштабної війни канадсько-українська фундація передала для потреб охорони здоров’я 24 автомобілі, 100 апаратів штучної вентиляції легенів та медичні вироби для закладів охорони здоров’я. В Україні від початку повномасштабного вторгнення Росії знищено 261, пошкоджено 165 та викрадено 125 автомобілів швидкої допомоги.
Раніше у МОЗ інформували, що 40 багатопрофільних закладів охорони здоров’я отримають від Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) допоміжні засоби із реабілітації для комплектації кабінетів асистивних технологій.
4 квітня повідомлялось, що Кабмін ухвалив постанову, відповідно до якої телемедицину більше використовуватимуть при наданні медичної та реабілітаційної допомоги.
Сьогодні, 29 травня, у Львові Канадсько-Українська Фундація передала 6 нових карет швидкої допомоги, які працюватимуть у центрах екстреної медицини Чернігова, Сум, Херсона.
За інформацією Міністра охорони здоров’я України Віктора Ляшка, понад півтисячі швидких зруйновано, виведено з ладу і викрадено російським ворогом в українських центрах екстреної медицини. Тож пріоритетом є області, які найбільше постраждали від російського вторгнення.
«Канадсько-Українська Фундація – одна з небагатьох харитативних організацій, яка за законодавством Канади має право постачати допомогу в Україну. Більшість таких організацій здійснюють діяльність виключно на території Канади. Канадсько-Українська Фундація співпрацює з Конгресом українців Канади й Світовим конгресом українців і невпинно, багато років допомагає Україні. Дякую їм також за поширення справжньої, правдивої й перевіреної інформації про Україну. До перемоги!», – сказала Почесний консул Канади у Львові Оксана Винницька-Юсипович.
Раніше фундація вже передала 13 авто, які рятують українських пацієнтів. Окрім цього, канадці передали понад 100 апаратів штучної вентиляції легень.
«Дякую канадським платникам податків і українській діаспорі Канади за постійну допомогу. Це одна з найближчих країн, яка допомагає нам і вірить у нашу перемогу», – зазначив голова Львівської обласної військової адміністрації Максим Козицький.
Одна із переданих машин працюватиме і у Львівському обласному центрі екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. Укомплектувати авто на базі автомобілів «Ford Transit» допоміг канадський екс-військовик і медик українського походження Богдан Чернявський.
«Автомобіль обладнаний апаратом штучної вентиляції легень, монітором пацієнта, відсмоктувачем, дефібрилятором, інфузоматом, розводкою кисневої мережі та має зручний модульний формат кріплення обладнання. Буде використовуватись пріоритетно як реанімобіль на колесах. Критична потреба таких автомобілів у нашому центрі близько 20 одиниць. Потреба в інших центрах є аналогічною. Це новий стандарт екстреної медичної допомоги, якого вимагає МОЗ. У майбутньому таке обладнання матимуть всі рейсові швидкі», – зазначив в.о. генерального директора центру Андрій Васько.
За словами Андрія Васька, під час війни на потреби Збройних Сил України Львівський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф загалом передав 80 швидких.
Львівська Обласна Рада
Це перша партія автомобілів, яка уже сьогодні поїде у Чернігівську, Сумську та Херсонську області. Ще одна карета залишиться на Львівщині.
Канадсько-Українська Фундація передала для України партію з 10-ти карет швидкої медичної допомоги, виготовлених спеціально для потреб транспортування важкохворих пацієнтів. Сьогодні на Львівщині медикам вручили ключі від перших 6 автомобілів.
Машини мають повну комплектацію та необхідне медичне обладнання: апарати штучної вентиляції легень, дефібрилятори, монітори пацієнта, інфузомати, відсмоктувачі тощо. Один автомобіль отримав Львівський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. Інші поїдуть у Чернігівську, Сумську та Херсонську області.
«В умовах постійних обстрілів та бомбардувань з боку ворожої армії, прицільних руйнувань медичної інфраструктури, ми робимо все для того, щоб забезпечити медичну допомогу для наших пацієнтів. Ефективна та якісна робота служб екстреної медичної допомоги є критично важливою. Це про збереження життя та здоров’я величезної кількості людей. Вдячний всім партнерам, які допомагають нам підтримувати роботу «екстренки», зокрема – оновлювати автопарк, який, на жаль, також часто стає мішенню для ворога. Десять швидких класу «С», закуплені завдяки пожертвам громадян Канади та обладнані всім необхідним для транспортування важкохворих пацієнтів, підсилять Центри екстреної медичної допомоги та медицини катастроф семи областей України», – розповів міністр охорони здоров’я України Віктор Ляшко.
Міністерство охорони здоров’я України використає ці авто для розбудови національної системи медицини катастроф. Наступні 4 карети швидких поїдуть до Закарпатської, Миколаївської та Хмельницької областей.
«Канада знана своєю великою українською діаспорою. Ми вдячні за цю допомогу і за всі рази, коли канадці простягали руку допомоги українцям у цей важкий час. Ці автомобілі – спільна робота Міністерства охорони здоров’я та Канадсько-Української Фундації, що покликана підтримати наших медиків, які щодня рятують сотні й тисячі життів. Якщо брати до прикладу обласний центр екстреної допомоги, то за рік роботи йдеться про понад 230 врятованих пацієнтів», – зауважив начальник Львівської ОВА Максим Козицький.
Проєкт реалізували завдяки пожертвам громадян Канади.
«Велика вдячність всім громадянам Канади та людям, які постійно або тимчасово проживають в Канаді. Своїми діями та фінансовими пожертвами ви підтримуєте Україну в цей складний час. Ваш внесок робить нас сильнішими разом!», – зазначила Почесний консул Канади у Львові Оксана Винницька-Юсипович.
Усього за період воєнного стану Канадсько-Українська Фундація передала для потреб охорони здоров’я 24 автомобілів, 100 апаратів штучної вентиляції легенів та медичні вироби для закладів охорони здоров’я України.
Львівська ОВА
Канадсько-Українська фундація (Canada-Ukraine Foundation) передала Україні 10 машин швидкої медичної допомоги класу С Ford Transit 2023 року випуску, виготовлені спеціально для потреб транспортування важкохворих пацієнтів.
Машини мають повну комплектацію та необхідне медичне обладнання.
«В умовах постійних обстрілів та бомбардувань з боку ворожої армії та прицільних руйнувань медичної інфраструктури ми робимо все для того, щоб забезпечити медичну допомогу для наших пацієнтів. Ефективна та якісна робота служб екстреної медичної допомоги є критично важливою. Це про збереження життя та здоровʼя величезної кількості людей. Вдячний всім партнерам, які допомагають нам підтримувати роботу “екстренки”, зокрема оновлювати автопарк, який, на жаль, також часто стає мішенню для ворога. Десять “швидких” класу С, закуплені завдяки пожертвам громадян Канади, обладнані всім необхідним для транспортування важкохворих пацієнтів та підсилять центри екстреної медичної допомоги та медицини катастроф семи областей України», — розповів міністр охорони здоровʼя України Віктор Ляшко.
Міністерство охорони здоров’я України використає ці авто для розбудови національної системи медицини катастроф.
«Швидкі» вже розподілені між центрами екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Закарпатської, Львівської, Чернігівської, Сумської, Миколаївської, Херсонської та Хмельницької областей.
Проєкт реалізовано за пожертви громадян Канади.
«Велика вдячність всім громадянам Канади та людям, які постійно або тимчасово проживають в Канаді. Своїми діями та фінансовими пожертвами ви підтримуєте Україну в цей складний час. Ваш внесок робить нас сильнішими разом!» — зазначила Почесний консул Канади Оксана А. Винницька-Юсипович.
Загалом за період воєнного стану Канадсько-Українська фундація передала для потреб охорони здоров’я 24 автомобілі, 100 апаратів штучної вентиляції легенів та медичні вироби для закладів охорони здоров’я.
Нагадаємо, в Україні за період повномасштабної війни знищено 261, пошкоджено 165, викрадено 125 автомобілів швидкої допомоги.
Міністерство охорони здоров’я
Dr. Oleksa Rewa, an ICU physician at the University of Alberta hospital poses with a Ukraine war victim that he assisted in a post-surgery recovery, while on in a mission with the Canada-Ukraine Foundation that helps warm victims receive life-changing plastic surgeries. PHOTO BY SUPPLIED
As an intensive care unit doctor at the University of Alberta Hospital, Dr. Oleksa Rewa has seen his fair share of people suffering horrific injuries. It comes with the territory.
But in March 2022, he got an opportunity to go to Czeladz, Poland on a mission with the Canada-Ukraine Foundation, and the trauma he witnessed will no doubt stay with him not just for the rest of his career, but his life.
“These were men aged anywhere from 18 to their 40s, which is still very young, having horrible disfiguring injuries. They’re basically the worst type of injuries you can survive from,” said Rewa.
“People were coming in much sicker than we thought and with wounds we didn’t even know existed.“
Rewa is part of the Canada Ukraine Surgical Aid Program (CUSAP), which is a program under the CUF, where a team of doctors and nurses across Canada, travel to Poland for multiple weeks and perform extensive and complex surgeries on Ukrainian military and civilians who have been devastatingly injured from the Russia-Ukraine war.
Their first mission was in 2014, and since the war between Ukraine and Russia broke in 2022 they’ve run ongoing medical aid programs every two months. It is anticipated that there are already approximately 20,000 amputees as a result of war injuries.
The war victims endured life-saving surgeries leaving them with life-altering injuries, and the medical team perform cosmetic and reconstructive surgeries.
Rewa provides post-operative care for these patients
“It would be 16- to 18-hour days. You didn’t have time to really think of what was happening around you. You did what had to be done,” said Rewa.
“Every day was a surprise, and you had to be very agile and be able to pivot and deal with what was happening. There were a few times where it felt like we weren’t going to get things done, but with the efforts of our team, we got through it.”
Rewa performed surgeries daily on patients, sometimes multiple surgeries on a patient. Professionally, Rewa was tested to the highest degree, performing some surgeries he’s never had to encounter.
As a surgeon, surely there are times when performing surgery can sometimes become routine, but this mission provided so much more for Rewa.
“I remember one soldier particularly. I believe a mine had blown up in his face. His lower jaw was completely gone. He had a life-saving procedure performed in Ukraine, and then a titanium reconstruction of his jaw,” said Rewa.
“Because it was a dirty wound, it got infected and ate away at the bone and tissue grafts that were there.”
He remembers meeting him for the first time before surgery.
“It’s something you can’t prepare yourself for,” said Rewa.
“He was in the room with his sister, and he took off his mask and basically what you see is where we have chins, he has a metal plate, the type you’d see at the bottom of a helmet. After that it’s open and you see the base of his tongue.
“To keep the saliva from going down his shirt, because he had nothing to close his mouth, he would shove rags in there to close up the space.”
Since then, Rewa says the patient has had to have at least two more surgeries to get his jaw reconstructed, bone and skin put back in and his lips rebuilt.
“Now he can eat soup. He took a video of himself eating soup and sent it to our group, because that was something he never thought he’d be able to do again,” said Rewa.
Another patient that sticks with Dr. Rewa was an elderly civilian who was injured in a rocket strike. The man came to them with what was originally thought of as a scalp wound, but it became so much more.
“What we found when we took off the various bandages was a skull infection, with a very invasive and drug-resistant bacteria, and then he told us he couldn’t move his right arm,” said Rewa.
“We took off his shirt and found that his right scapula (shoulder blade) was completely exposed and he had broken bones in his right arm that were not known to us.“
As someone of Ukrainian heritage, this experience has really hit home for Dr. Rewa. He admits that he’s not someone who typically gets too emotional in his work, but this experience brought it out in him.
“What I found, on my flight back, I ended up having a five-hour layover in Frankfurt, and that’s when things really hit me. I got really emotional. It brought something out in me,” said Rewa.
“We helped a lot of people. It was rewarding for me, and it helped overcome the burnout I was experiencing from the COVID pandemic. As an intensive care doctor, throughout the pandemic.
“Professionally I was starting to burn out and to have something different like this to provide work that was rewarding and people appreciated, helped me get through that burnout I was experiencing, and ultimately it’s helped me care for patients here in Edmonton again.”
Rewa has been on two missions with CUF so far and is scheduled to go on his third mission in April. This is something that isn’t just humanitarian work for Rewa, it’s personal. It’s become a huge passion for him.
“It really has become part of who I am. The way I look at it, it’s four or five weeks out of the year. That’s about 10 per cent of my time, and that’s a drop in the bucket in terms of time commitment for how much value it provides these people and the entire Ukraine war effort,” said Rewa.
“This is something I’ll be doing for the foreseeable future, and I don’t see it slowing down for the next seven to 10 years. Hopefully, when things get more settled and stable, we can move these missions back to the Ukraine.”
Edmonton Journal
https://edmontonjournal.com/news/local-news/edmonton-icu-doctor-ukraine-war-victims
Canadians Rally to Support Ukraine: A Testament to Generosity and Solidarity
March 25, 2024
In an unprecedented wave of support, Canadians have contributed a staggering $87 million to aid Ukraine amidst its crisis. This initiative, powered by the Canada Ukraine Foundation, highlights not just the financial generosity but also the quick mobilization to provide essential services and support on the ground, outpacing even global organizations.
Key efforts include the rehabilitation of veterans, extensive medical care through the Canada-Ukraine Surgical Aid Program, and immediate and long-term support for Ukrainian refugees within Canada. From medical equipment donations to comprehensive rehabilitation and support services, Canadians have showcased a remarkable commitment to helping those in need.
As the situation in Ukraine evolves, so does the commitment of Canadians to provide ongoing support, demonstrating a powerful bond of humanity and solidarity with the Ukrainian people.
Нам критично важливо розуміти, як було використано нашу допомогу
Канадсько-українську фундацію (КУФ) було створено в 1995 році з метою “допомоги у розбудові демократичної держави”. Відтоді ця благодійна організація профінансувала сотні проєктів в Україні й допомогла мільйонам людей. З початком російського повномасштабного вторгнення КУФ суттєво наростила свою роботу, аби відповідати на потреби України, які враз зросли. Зокрема, у січні 2022 року Фундація разом з Конгресом українців Канади створила Український гуманітарний заклик – ініціативу, яка об’єднала фінансові й інтелектуальні ресурси, направлені на допомогу українцям. Тому вже в перші дні після початку вторгнення до України прибули перші гуманітарні вантажі з Канади. За два роки війни ця гуманітарна неприбуткова ініціатива передала до України різноманітної допомоги на понад 50 млн дол. США: тонни харчів, медикаменти, обладнання для ДСНС, хірургічні місії для лікування найскладніших травм обличчя і багато іншої важливої допомоги.
Укрінформ поговорив із головою Ради директорів Канадсько-української фундації Віктором Гетьманчуком, який минулого року отримав від генерал-губернатора Орден Канади “за тривалу відданість і лідерство в українській громаді й поза нею”. Він поділився своїми думками про сучасний волонтерський рух, інтерес до України, проблеми й здобутки Фундації, стосунки між різними поколіннями діаспори та багато іншого.
ПІСЛЯ ВТОРГНЕННЯ БЛАГОДІЙНІ ВНЕСКИ ЗРОСЛИ У ДЕСЯТКИ РАЗІВ
– Пане Вікторе, я хотів би почати розмову з того, якими є головні цілі та завдання Канадсько-української фундації і як на них вплинула війна?
– Після 2014 року ми провели стратегічну сесію й вирішили, що основний напрямок нашої роботи залишиться незмінним: чи є війна, чи її немає, але наша основна ціль – це розбудова в Україні демократичного суспільства. Фактично, війна змінила лише те, на які конкретно проєкти виділяються гроші. Важливо розуміти, що наша організація дивиться на 50 років уперед, не на 50 днів. Ми досі залишаємося вірними тому ж, що проголосили під час створення в 1995 році.
– Все ж, які зміни відбулися в організації після незаконної російської анексії Криму й подальшого повномасштабного вторгнення?
– Десять років тому, коли розпочалася окупація Криму, ми зібрали 1,7 млн дол. на допомогу. Наступні роки ми поволі зростали й стабільно збирали по 2-3 млн дол. на рік, які використовували на втілення різних проєктів. Коли ж розпочалося повномасштабне вторгнення, то пожертви злетіли до небес: до кінця року ми отримали близько 60 млн дол., хоча сподівалися лише подвоїти минулорічні показники! Прикметно, що в 2022 році пожертви нам приходили вже не лише від малих донорів, а й від інституційних, в тому числі федерального та провінційних урядів.
– Непогане таке “подвоєння” видалося…
– За ці гроші ми останні два роки втілювали наші проєкти, виділяючи в середньому по 2 млн дол. на місяць. Утім у нас залишилося лише близько 10 млн дол., тож темп витрачання довелося знизити, переглянувши всі наші програми. На жаль, тепер ми отримуємо щонайбільше 25% від обсягу пожертв 2022-го року. Тим не менше, протягом останніх двох років ми розпочали багато проєктів, і десятки з них досі втілюються.
НАМ ЗАКОНОМ ЗАБОРОНЕНО ПРАЦЮВАТИ З ІНОЗЕМНИМИ ВІЙСЬКАМИ
– Які ключові проєкти та ініціативи ви продовжуєте за цих умов?
– Ми продовжуємо медичні місії CUSAP (Canada Ukraine Surgical Aid Program), які започаткували у 2014 році та проводили у Київському військовому шпиталі. З 2022 року місія розгорнула роботу в польському госпіталі. Воєнна ситуація не дозволяє нам привозити велику кількість лікарів в Україну, тому було ухвалене рішення оперувати українських пацієнтів у Польщі. Цей проєкт унікальний, адже сфокусований на лікуванні українців – цивільних та ветеранів, які отримали важкі травми обличчя. Наші щелепно-лицьові хірурги та лікарі іншої спеціалізації не лише оперують самі, але ще в кожній місії навчають українських хірургів. Це дуже важливий компонент.
Ми також приділяємо значну увагу психологічному здоров’ю й підтримуємо програму, покликану допомогти 10 тис. дітей. Сподіваюся, її вдасться продовжити на наступний рік. Окрім цього, ми плануємо й надалі закуповувати медикаменти для українських лікарень та надавати людям, які постраждали від війни, продовольчі набори.
– Вам вдалося втілити масштабні проєкти, що потребують ефективної взаємодії з донорами. Як Фундація співпрацює з українською громадою в Канаді й чи залучає до своїх проєктів українців з інших країн?
– Наша фундація має багаторічні зв’язки з українськими організаціями в Україні, донорами та української громадою. Але війна змусила нас ще активніше шукати партнерів в Україні та інших країнах для втілення проєктів. Із фінансової точки зору нам легше працювати з канадськими організаціями, які мають мережу в Україні, приміром, Global Medic.
– Які проблеми найчастіше виникають у роботі з партнерами?
– Найбільша наша проблема пов’язана з банківською системою. Часто наші партнери хочуть отримувати американські долари, а не канадські, що призводить до значних втрат на курсовій різниці й комісіях. Так само далеко не всі партнери розуміють закони, за якими ми працюємо. Як офіційно зареєстрована у Канаді благодійна організація, ми не маємо права працювати з іноземними військами. Я отримую багато критики з цього приводу й закидів у “не патріотичності”, але реальність така, що ми можемо надавати лише гуманітарну допомогу, не військову.
АБСОЛЮТНА БІЛЬШІСТЬ НАШИХ ВОЛОНТЕРІВ ПОХОДЯТЬ НЕ З УКРАЇНИ
– Хто ваші основні благодійники? Це переважно канадські українці чи все ж люди, які не мають безпосередніх зв’язків із Україною?
– Наведу конкретний приклад: лише 12% волонтерів, які беруть участь у наших медичних місіях, мають українське коріння. Отже, нас підтримує усе канадське суспільство. Загалом у нашій базі близько 70 тисяч донорів, й далеко не всі з них походять з України. До 2022-го року більшість пожертв надходили від канадців українського походження, але повномасштабне вторгнення змінило світогляд людей, й ми отримали доступ до значно ширших мас.
– Чим пояснюється таке суттєве зменшення обсягу благодійних внесків: менше людей жертвує, чи зменшився середній розмір пожертви?
– Я маю доступ онлайн до щоденної статистики пожертв. Цими днями близько десяти людей перераховують нам кошти щодоби. Раніше ж переказів були сотні, ба навіть тисячі. Хоча середня сума за цей час принципово не змінилася, люди втомилися від щоденних прохань. До того ж у світі відбувається багато інших катастроф, Україна – не єдина гаряча точка на карті. Все ж КУФ має хорошу репутацію, тому ми сподіваємося на великих донорів, готових виділяти більше 300 дол. на місяць. У нас немає ресурсів, аби розпорошувати зусилля зі збору коштів. Утім, ми приймаємо будь-які пожертви, й за кожну щиро вдячні.
– Наскільки ефективну взаємодію налагоджено між Канадсько-українською фундацією та українською владою?
– Ми не надаємо українським державним відомствам жодної монетарної підтримки, допомагаючи натомість товарами й послугами. Щомісяця ми отримуємо від української влади перелік того, що їй потрібно, й намагаємося це роздобути. Наші найбільші партнери – Міністерство охорони здоров’я та Державна служба з надзвичайних ситуацій. З посольством України в Канаді ми теж активно співпрацюємо. Серед проблем я би відзначив звітність, яка дуже скупо надається українськими державними відомствами. Нам критично важливо розуміти, як було використано нашу допомогу, щоб відзвітуватися перед власними донорами й податковим агентством Канади. Тому звіти відіграють ключову роль у нормальній взаємодії з партнерами.
ЗА ДВА РОКИ ВІЙНИ ОХОЧИХ ВОЛОНТЕРІВ СТАЛО СУТТЄВО МЕНШЕ
– Чи помічаєте ви серед гуманітарних організацій втому від України та її постійних проблем?
– Існує об’єктивний показник – обсяг пожертв. Люди зберігають зацікавлення, але охоплення – не те, що раніше. Проблема є і в, так би мовити, живій силі. Наші волонтери в Канаді вже втомилися, й деякі програми будуть закриті не через брак коштів, а через відсутність рук. У нас тепер не завжди є люди, охочі, скажімо, зустрічати новоприбулих в аеропорту.
– Незабаром Канадсько-українська фундація відзначатиме своє 30-річчя. Цікаво дізнатися, як виникла Організація?
– Скажу чесно, що почати було досить важко. Як це часто буває, організація виникла буквально на кухні за бесідою кількох людей, які й виділили на її роботу перші гроші. З плином часу ми здобували репутацію, про нас дізналися більше людей. У той час канадці не дуже розуміли, які зміни відбуваються в Україні, тож ми почали відправляти на вибори спостерігачів, робити інші корисні речі. Відверто кажучи, не весь досвід був позитивним. У 2000-х наша організація виділила мільйон доларів на побудову в Києві дитячої лікарні, для якої врешті навіть не викопали котлован. Були й інші неприємні історії, однак ми продовжували стукати, й під час Майдану нарешті відкрили широко двері, суттєво наростивши кількість утілюваних проєктів.
– Цікаво, що з кухні ви спромоглися розвинути організацію до нинішнього масштабу. Які виклики виникають перед нею в сучасному світі?
– Відтоді суттєво зріс обсяг роботи. Наші директори досі працюють безоплатно, але ми тепер маємо кілька штатних співробітників і зараз наймаємо ще одного. Коли наш бюджет досяг мільйонів, ми усвідомили потребу працювати більш професійно. Я свідомий того, що згодом доведеться докладати більше зусиль до збору коштів, адже після завершення війни ми більше не будемо постійно на слуху.
РІЗНІ ПОКОЛІННЯ УКРАЇНСЬКИХ ІММІГРАНТІВ НЕ ЗАВЖДИ СПІЛКУЮТЬСЯ МІЖ СОБОЮ
– Яким ви вбачаєте майбутнє КУФ?
– До 30-річчя ми проведемо стратегічне планування й вирішимо, що робити далі. Вірогідно, нам доведеться зосередитися на підтримці тих українців, які під час війни втратили кінцівки. Наразі їх кількість достеменно невідома, але точно йдеться про десятки тисяч людей. Незрозуміло також, як ними опікуватиметься Українська держава. Ми розглянемо довготерміновий план, вірогідно, змінивши свої підходи до організації.
– Ви були свідком формування Світового конгресу українців у 1967 році й на власні очі бачили, як відтоді змінилася українська громада. На вашу думку, яке майбутнє чекає на світове українство?
– Я дійсно був делегатом на першому з’їзді Світового конгресу українців, представляючи одну із канадських організацій. Відтоді світ змінився кардинально, але я не певен, що українська діаспора належно адаптувалася до цих змін. Всупереч спільному ворогу, у громаді є певні тертя стосовно представництва у СКУ. Якщо дійсно у світі нараховується 65 млн українців, то кожен з них міг би давати по одному долару на рік, й ми миттєво закривали б усі потреби. Але так не відбувається. Як на мене, проводу громади слід змінити підхід до того, хто саме є членом діаспори. Це особливо яскраво проявилося зараз, із виїздом за кордон українських біженців. Нещодавно я був на українському заході, на якому знав усього кількох людей. Раніше я був знайомий із щонайменше половиною запрошених. З’явилося багато нових людей, яких треба залучати до наших організацій, натомість різні покоління не дуже спілкуються між собою, й новоприбулі не відчувають себе частиною світового українства.
– Чи вдалося вам зберегти якісь артефакти тих історичних подій?
– Так, кілька років тому в “Мистецькому арсеналі” в Києві проходила виставка, присвячена Світовому конгресу українців. Для неї я надав увесь свій архів, який збирав з 1967-го року. Я надіслав усі вирізки, всі документи, бо єдиної бази СКУ не існує. Час невпинний: делегатів того першого з’їзду залишилося чоловік п’ять…
УКРАЇНСЬКА ГРОМАДА МАЄ БІЛЬШЕ ДОПОМАГАТИ НОВОПРИБУЛИМ
– Як ви оцінюєте ставлення до українських біженців у Канаді?
– Я сам – воєнний біженець, який приїхав до Канади у 1955 році. До того ми з родиною мешкали у Великій Британії сім років, але не прижилися там. Наші знайомі у Канаді погодилися нас спонсорувати, тож ми перетнули океан, коли мені було 11 років. Як і нинішнім біженцям, нам довелося самим оплатити дорогу, й ступивши на канадську землю, ми мали в залишку всього 800 доларів. Тому я добре розумію, що доводиться долати сучасними біженцям, які опиняються сам-на-сам у чужій країні. Тому нам, українській громаді, слід активізувати зусилля у цьому напрямі. Щойно українець сходить з літака, він повинен в аеропорту зустріти свого співвітчизника, який допомагатиме йому. Необхідний ланцюжок людей, які вестимуть новоприбулих.
– А яку допомогу можуть надавати самі новоприбулі, аби, так би мовити, повернути громаді “борг”?
– Не думаю, що перші два роки після переїзду їм слід засмучуватися через неспроможність підтримати Україну. Як на мене, протягом першого часу слід перейматися перш за все за себе й власну родину. Коли ж вдається знайти пристойну роботу, помешкання, облаштувати побут, то настає час подумати й про Україну. Я знаю людей, які користувалися послугами благодійних організацій, що безоплатно надають продукти харчування, а згодом самі почали волонтерити у них. Таким є життєвий цикл: нові мігранти мають заміняти старших, які їм допомагали освоїтися. Утім поки ми чомусь не знаходимо із ними спільну мову, а треба б сісти на кухні за кавою й поговорити відверто.
– На кінець розмови хочу поставити одне філософське запитання. Активні члени української громади переважно мають подвійну ідентичність: з одного боку, вони горді канадці, а з іншого – патріотичні українці. Як вам вдається вести подвійне життя: розумом бути в Канаді, а серцем – в Україні?
– Ті, хто приїхав до Канади до Другої світової війни, стали на 85% канадцями. Вони знають про існування України, люблять вареники, можливо, ходять до української церкви. Вони вчилися у канадських школах, служили у канадському війську тощо. Однак політично організувала українців у Канаді повоєнна еміграція. Ми почали говорити про Голодомор, започаткували суботні школи й сформували діаспорну концепцію України. Тепер же масово приїздять люди нового покоління, які мають власне бачення. Тому я й вважаю, що зараз – перехідний час. Ми, старше покоління, мусимо бути готовими, що після нас буде зміна, і я не знаю, яка саме. Сподіваюся, закладена нами основа витримає перехід.
– Дякую за вашу роботу. Це – титанічна праця, аби кожного дня перейматися, допомагати й піклуватися. Важко уявити, скільком людям за своє життя ви допомогли, мова йде про сотні, може навіть тисячі…
– Ой, я вже давно не рахую, але продовжую працювати.
Максим Наливайко, Торонто
Фото: Канадсько-українська фундація
The delegation of the Ice Hockey Federation of Ukraine and Canadian Friends of Hockey in Ukraine suited up for a friendly match in Winnipeg’s Billy Mosienko Arena in December 2021. The IHFU delegation was in Winnipeg to see how hockey works in Canada, from pee-wee to pro levels. The game was organized by the late Danny Schur (1966-2023), seen here in the goalie pads and Habs jersey; CFHU’s Treasurer and co-founder Nestor Budyk (1952-2023) stands on the far right. Vichnaya Pamyat Danny and Nestor! We shall continue what you helped start! (CFHU/Norbert Iwan)
Stefko Bandera, CFHU Winnipeg.
Canadian Friends of Hockey in Ukraine (CFHU) celebrated its fifth anniversary in Winnipeg on December 1 with its annual winter fundraiser, hosting five young hockey players from Ukraine currently playing in Manitoba. Aged between seven and 16, Kyrylo, Luka Fedir, Stanislav; and Denys from Netishyn, Lutsk, Odesa, Ivano-Frankivsk and Kryvyi Rih, and their families were the stars of the evening.
“After eight years in Ukraine, and two years in Poland, I thought I was finished with hockey,” Denys Babenko , the eldest of the bunch, told the crown in excellent English, ”and here I am still playing the game I love the most.” He thanked his parents, CFHU, its supporters and the Winnipeg Bruins, where he plays on the first offensive line.
In Ukraine, Babenko played hockey the first youth division of Kryvyi Rih and the National under 13 and 14 teams in 2019-21. His family moved to Poland where he played hockey in 2021-23 for the Tyski Levy and twice earned “player of the game.” In Winnipeg he tried out and made the Winnipeg Bruins’ AAA U-17 team. “Please come out to a Bruins game and see me play!” Babenko urged the crowd of two hundred gathered at Hooters Restaurant and Sports Bar in Winnipeg.
The evening included live and silent auctions for hockey memorabilia and collectibles. Wayne Babych, 50-goal scorer for the St. Louis Blues, thanked everyone for taking part. “We couldn’t do this without you,” Wayne told everyone gathered to celebrate CFHU’s fifth anniversary.
It was back in 2018 that Wayne and his brother and fellow NHL great Dave Babych traveled to Ukraine to put on a skills camp for young hockey players in Novoyavorivsk; they returned the following year for a similar camp in Kyiv, and plans were in the works to return to Ukraine before Russia launched its bloody war.
CFHU hosted a delegation from the Ice Hockey Federation of Ukraine, led by its president Heorhiy Zubko, and organized a program that allowed the Ukrainian hockey administrators and managers to see how hockey is organized in Manitoba, from pee-wee to the pros in the NHL.
In December 2021, CFHU became a project of the Canada Ukraine Foundation and its activities towards the goals of fostering the development of hockey for youth in Ukraine, offering high-level coaching and training to young players, collecting and distributing new and gently-used hockey equipment, and facilitating hockey exchanges between Canada and Ukraine. In 2021 CFHU hosted a delegation from the Ice Hockey Federation of Ukraine, led by its president Heorhiy Zubko, and organized a program that allowed the Ukrainian hockey administrators and managers to see how hockey is organized in Manitoba, from pee-wee to the pros in the NHL.
Despite the war, kids continue playing the great game in Ukraine, and CFHU continues to receive request for support from youth hockey programs across Ukraine.
From 2018-2023, CFHU received request from 13 hockey clubs, and has delivered more than 160 sets of hockey equipment to twelve teams, including five complete goalies sets. In late 2022, CFHU’s Dennis Kowalsky visited six of the youth hockey teams CFHU has supported with equipment to see it at work.
When CFHU was founded five years ago, it began with the idea of taking Canadian-style hockey to Ukraine in the best way possible: practice with NHL stars. Wayne and Dave Babych answered the call.
The, CFHU added equipment shipments to Ukraine. It’s sourced and paid for here, in Canada, and the kids in Ukraine get sets equipment.
The war forced CFHU to change the scope of its activities and received appeals from refugee children navigating the demanding and expensive Canadian hockey system, who are now playing for the Winnipeg Bruins, Winnipeg Winter Hawks, Winnipeg Twins, St. James Canucks, Grand Plains Hawks and Dauphin Kings.
But what is amazing is that hockey continues to be played in Ukraine. Parents of child hockey players in Ukraine have told CFHU that there are so many good kids in Ukraine who can become great hockey players if they are given a fair, free chance.
Last winter, they played with limited lighting due to the winter air strikes that knocked out power. Diesel generators provided a bit of light, but not enough power to fully cool the ice on days that it was not cold. That was last winter, and the next winter, 2023-2024 is upon us.
One parent told CFHU that “it’s been really tough on the kids. From Covid to the full-scale invasion, they lost several years of normal childhood.” He thanked CFHU for supporting the kids and “helping them catch up and fly on the ice.”
“It would be cool for a top trainer from Canada to come over and inspire the kids,” the parent told CFHU.
You can support the initiative by making a donation to the Canada-Ukraine Foundation.
NEW PATHWAY
https://newpathway.ca/canadian-friends-of-hockey-in-ukraine-celebrate-5-years/
Канадська благодійна ініціатива «Український гуманітарний заклик» за останні два роки зібрала для допомоги Україні понад 67 мільйонів канадських доларів (більше 51 мільйона доларів США) та отримала пожертви у немонетарній формі на суму ще 20 мільйонів доларів. Про це повідомляє РеІнформ із посиланням на Укрінформ.
«Коли Росія вдерлася до України 24 лютого, ми вже за кілька днів розпочали доставку гуманітарних вантажів. Ми продовжуємо розширяти нашу роботу як основна гуманітарна організація Канади, що допомагає охопленій війною Україні», – зазначив голова Ради директорів Канадсько-української фундації Віктор Гетьманчук.
За його словами, гуманітарні поставки одразу спрямували на:
- негайну допомогу внутрішньо переміщеним особам,
- медичну допомогу,
- надання екстреного житла,
- забезпечення продовольчої безпеки,
- розмінування.
«Протягом двох років український народ непохитно протистоїть геноцидній різанині росії. Україна вдячна за військову, економічну й гуманітарну підтримку усіх союзників. Демократичний світ не може дозволити Україні програти, оскільки, якщо Україна програє, наші сини й доньки муситимуть зупиняти Путіна», – заявила президент Конгресу українців Канади Олександра Хичій.
Крім того, з лютого 2022 року в рамках Гуманітарного заклику в Україну було доставлено:
- 700 тисяч продуктових наборів, які забезпечили харчування для 2 мільйонів людей в Україні, Молдові та Румунії;
- 141 тону ліків для 1,5 мільйона пацієнтів;
- 197 генераторів для лікарень та сімей загиблих військових Збройних сил України;
- 5 тисяч пічок для приготування їжі та обігріву на звільнених територіях;
- 4400 ліжок, матраців, ковдр, подушок, постільної білизни для переселенців;
- 1 тисячу комплектів протипожежного обладнання;
- 10 тисяч спеціальних рукавичок для рятувальників.
Також було організовано 4 місії пластичних хірургів, які прооперували 95 постраждалих із важкими травмами обличчя, та закуплено 39 автомобілів швидкої допомоги для Міністерства охорони здоров’я України.
Нагадаємо, що Україна і Канада запустили роботу Міжнародної коаліції за повернення українських дітей.